Спілкуючись з людьми, яким попри усе вдається рухатися далі у період повномасштабної війни, щоразу дивуюся, як у них це виходить. І переважно за цим фасадом з упевненості в завтрашньому дні та незламної волі до формування нового майбутнього насправді ховається не так і багато внутрішніх сил, які дають їм наснагу рухатися вперед. Та вони продовжують задля досягнення власних ідеалів та того, щоби наш світ ставав кращим.

Таким є й Ілля Стронґовський, співзасновник видавництва «Видавництво», який нелегко переживає ці сторінки нашої історії, та попри все рухається вперед. Він і став моїм черговим гостем в серії коротких інтервʼю, де я намагаюся зʼясувати стан справ в українських видавців (не тільки) мальованих історій після майже трьох місяців повномасштабної війни.

Спочатку головне. Як зараз справи у вас та ваших колег? Чи довелося команді покидати рідні місця?

Справи у нас, в принципі, непогано, як для видавництва, що складається з двох людей. Тому що не тільки ці двоє людей змогли безпечно вибратися за кордон і мають змогу продовжувати свою діяльність, а й кістяк нашої команди, тобто люди, з якими ми працюємо над численними видавничими проектами, вони теж доволі успішно працюють. Вони в умовній безпеці і ми тішимося, що вони з нами. Я живу під Варшавою, Ліля — у Братиславі, і зараз це не сильно різниться від нашого традиційного способу працювати на два міста, коли я живу у Житомирі, а Ліля — у Києві.

Які нові виклики постали перед вами після 24 лютого? Чи вдається давати їм раду?

Викликів постало дуже багато. Мені навіть складно вибрати, з чого почати. Найперший виклик — це триматися купи. Тому що як Ліля говорила сьогодні на презентації в Братиславі, перший місяць ми витратили просто для того, щоб зібрати з уламків своє життя на нових місцях, почати функціонувати хоч якось осмислено і почати щось відчувати. Тому що Ліля сказала, що їй підбило емоційну частину і вона щось робила тільки на автоматі. У мене було приблизно те саме. Хоча ми вже на перших тижнях війни почали працювати над книжкою Лариси Денисенко «Діти повітряних тривог», яку вона почала писати на другий день війни. І ми зіткнулися з поширеною зараз і логічною проблемою – не всі встигли зібратися. Перший місяць багато художників і художниць, до яких ми зверталися, казали, що вони не здатні працювати. І я це відчув теж на собі, бо я як ілюстратор, як дизайнер відчуваю величезну проблему з тим, щоб функціонувати як мистецька особистість. Я робочий як чоловік, як голова родини, але власне на цьому все. І це величезна проблема. Бо працювати треба, а тобі нема як. Ти просто не вивозиш. І от є паровозик, який зміг, а я паровозик, який не може. І нам доводиться з цим якось давати раду.

Ви згадуєте, що пані Лариса Денисенко прийшла до вас з ідеєю нової книги відразу на другий день повномасштабного вторгнення. Наскільки вдалося просунутися зі створенням цієї книги за майже 3 місяці з того моменту? Як би ви оцінили сповільнення типових для «Видавництва» темпів?

Як ми щойно відзвітувалися, станом на зараз готово 2/3 ілюстрацій до книжки і чорнова верстка просувається послідовно з появою ілюстрацій. Олена Лондон перфектно впорується і мене дуже тішить, якою виходить книжка. Текстово вона доступна онлайн майже із часу написання на сайті Барабуки, англомовний авторизований переклад ми теж підготували, ще уривки цієї книжки вийшли фрізанською мовою, як комікс і латиською. Я би не казав про “сповільнення” темпів, скоріше про зменшення активних проєктів і кількости людей, які готові зараз працювати, це найтяжче поки, ну і непевність із друком не додає оперативности. Маємо не тільки скорочення робочих типографій, а й суттєві проблєми з папером і витратними матеріялами. Як наслідок – ціни на друк виросли астрономічно, терміни неозначені, а пробувати друкувати готові тільки за повною передоплатою. І це трохи напружує.

А люди продовжують купляти й читати комікси в умовах повномасштабної війни? Як би ви оцінили обʼєми у порівнянні з періодом до 24 лютого.

У перший місяць повномасштабної війни все завмерло, що логічно, але вже в квітні ми відчули поновлення попиту як з боку читачів, так і від гуртовиків. Ми спеціялізуємося на соціяльних темах, у нас мало книжок “на відволіктися”, але люди готові зараз читати і «Мауса», і «Персеполіс», і «Батьківщину» з «Вітчизною». Зрозуміло, що порівнюючи з тим самим періодом минулого року, падіння драматичне, але, як показує попит на наш спільний із видавництвом “Човен” проєкт «Про тиранію» Тімоті Снайдера і Нори Круґ, можна сподіватися, що це падіння тимчасове.

Чи слід чекати від вас нових релізів найближчим часом?

Ми продовжуємо працювати щодня, і хоча значна частина цієї роботи — це поновлення логістичних ланцюжків, обслуговування поточних замовлень і пошук виходів для продажу українських книжок і прав на них за кордон, ми просуваємося і з уже заявленими проєктами й шукаємо способів почати продавати також електронні видання. Також скоро у нас буде велике оголошення про один із наймасштабніших проєктів, який ми зможемо почати після понад 6 місяців підготовки заявки. Попри це ми змушені констатувати, що ті книжки, які у нас зараз на передзамовленні і досі не супроводжені новинами, лишаються в роботі і чеканні на вдаліші часи для їх друку. Друк зараз, гадаємо, як і для багатьох наших колег, буде найбільшою проблємою.

Як вам вдається знайти внутрішній ресурс для того, щоби продовжувати рухатися вперед у цей складний період?

Я можу казати тільки за себе і, щиро кажучи, у мене цього внутрішнього ресурсу небагато і те, що він хоч якийсь є, уже значний успіх. Перший місяць усі сили йшли на голе функціонування, обслуговування рідних і себе, далі трохи розвиднілося, але не сказати, щоби багато. Я трохи заздрю своїм творчим колегам, які настільки невимушено і активно творять щодня мистецький літопис нашого опору і майбутньої перемоги. Сподівався бути серед них, але навіть малі звершення потребують завеликих зусиль, мене навіть на небагато чого не вистачає.

Зараз багато людей вимушено переселені і знаходяться у відриві від домівки. В такий час не хочеться обростати новими речима. Тож, можливо, аудиторія може якось підтримати ваше видавництво у цей період окрім як придбання фізичних копій ваших книг? Придбати електронку, задонатити тощо.

Питання електронних книжок, як я уже сказав, вирішується, а донатам ми завжди раді, як і будь-яка, гадаю, інституція у наш час. Може, це мотивація причепити нам сторінку з реквізитами. Бо ми, в свою чергу, часто даруємо наші книжки бібліотекам, самостійно чи на підставі спонсорської підтримки, а також по мірі сил донатимо парамедикиням у “Госпітальєрах”.

***

Підтримати видавництво «Видавництво» грішми можна, купуючи їхні видання за цим посиланням. Крім творів, які згадував Ілля, рекомендую звернути увагу на «Неймовірну історію сексу», яка з гумором пронесе вас галопом всією історією західної секс-культури. Крім цього, ви можете надсилати видавництву донати на їхній акаунт PayPal: [email protected] .